Пролетіли мої роки,
посивіла голова
думав що вже не прокинусь,
рветься з тіла (та?...) - душа.
Тільки вітер вільний й новий
раптом як зашелестить
Гей зажди, козак, - ще довго
українцям треба жить
Ходять чутки, в нашім краї,
ще в далекий, минулий вік
хлопець є, з Маньківки, нашій
лікар серця він - на цілий світ...
Гарно вчився та старанно
вже тоді, у ті часи
бережно за скальпель брався
про незгоди та терни.
А, Амосов, як ніколи
бачив спрагу наперед
в цього хлопця, як хірурга
Дайте серце!!! Серце, де?..?
Вже позаду кандидатська
докторська вже на столі,
а за ними серця..., серця
плинуть з часом тисячі.
На дворі волають друзі
ти Сашко сміливо йди
кращого у всій країні
й за кордоном не знайти.
Віддавай йому все серце
до хірурга, сміло йди
разом друзі помолімось
чи козаки ми!? Чи ні?
Час полинув до безкраю
скальпель все своє зробив.
Вже на тім, на небокраї
я відчув у серці спів...
Хай щастить, що наші землі
на крові, своїх дідів
друге чудо - то Руденка
викохали між снопів.
Славна земле, славні люди
ллється радість через край
Вам професоре шановний
мій уклін. Душа співай...!
Шановний Анатолію Вікторовичу,
наша сім'я пам'ятає з 1906 р. Австро-Угорщину, переїзд до Америки, - ІІІ Інтернаціонал, 1929 р. - поміч СРСР, 1937 р. розстріл діда у Бутирках, та численні ями в темному лісі на дачі Ягоди, де весь Інтернаціонал поховано, а бабця, до 1953 р. в таборах АЛЖИР (Казахстан) - і все це мені дав бог розуму і сил знайти в "першому" житті, до операції. Але на батька часу не залишилося.
Але в житті, як на довгій ниві. Друзі настояли та допомогли зустрітися з академіком А.Руденко. Я зараз поряд, в сусідньому реабілітаційному відділенні відчуваю тепло Ваших рук і серця. Низький уклін. Славетна Україна, багато людей пам'ятають Вашу хірургічну щирість та ювелірну роботу. Тепер, завдяки Вам я маю час ЖИТИ, ЖИТИ й ЖИТИ для закінчення написання другої частини літопису свого життя.
Вважаю, що на кожній ниві повинні бути однакові, красиві колоски. Пане докторе, Вам вдалося зібрати в своїй команді яскраві взірці сумлінного ставлення до хворих. Це лікарі к.м.н. Гогаєва О.К., Руденко М.Л, Руденко С.А. та інших своїх милих анестезіологів, асистентів, медсестер. На жаль єдина вада це відсутність на стенді в фойє портфоліо всіх феєрично милих, красивих співробітників з якими ми зустрічаємося. Але ж ім'я кожного, хто був поряд зі мною при народженні, я мав би знати.
Ще раз щиро дякую, низький уклін та неземна пошана.
Олександр Драгомирецький, 67 років, киянин.
© 2009 - 2015 Все права защищены